У першому розділі послання до Римлян, 19 і 20 віршах апостол Павло переконує нас, що ми можемо пізнати Бога, вдивляючись і роздумуючи над сотвореним Ним світом, кажучи: «те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме». Так само як картина чи вірш можуть розкрити нам характер і емоційний стан їх автора, так і весь навколишній світ, уся краса природи свідчать про любов і доброту Бога, про Його ніжність і силу.

«Вічний, безмежний, всезнаючий і всемогутній Бог пройшов повз мене. Я не бачив його віч-на-віч, але відблиск Божества сповнив мою душу безмовним здивуванням. Я бачив слід Божий у Його творінні, і що за сила скрізь, навіть у найдрібніших, найнепомітніших Його творіннях, що за мудрість! Що за невимовна досконалість!» Шведський природодослідник Карл Лінней

Фото Rodolfo Sanches Carvalho

 

Кожне Боже творіння прагне бути любленим

 

Уявіть собі, що Вам дали для аналізу картину під назвою Всесвіт і попросили висловити свою думку про її автора. Ви, спостерігаючи за довершеністю і досконалістю всього сотвореного, особливо людини, напевно, зробили б висновок, що Той, Хто це все сотворив, є надзвичайно розумним і величним. Крім того, гармонійність, симетричність і краса навколишнього світу не залишили б у вас навіть тіні сумніву, що автор має неабияке відчуття краси й естетики. Так само неповторність кожного листочка на дереві, кожного камінця і, зрештою, кожної людини засвідчили б вам про оригінальність і неабиякий творчий потенціал Бога. Його доброту і прихильність до нас було б видно хоча б із того, що на Землі забезпечені всі умови, аби ми могли комфортно жити і розвиватися: сонце дає тепло, хмари — дощ, земля — врожай і все це безкоштовно. Однак кожне ваше відкриття ставитиме більше запитань, ніж даватиме відповідей, а це спонукатиме до висновку, що автор є надзвичайно глибокою і цікавою особистістю. І у вас неодмінно з’явиться бажання познайомитися з Ним особисто, адже через особисту зустріч можна довідатися набагато більше про особу, ніж через споглядання її картини. Саме такий шлях від споглядання до особистої зустрічі пройшли багато видатних вчених, митців, поетів. 

«Бо хто може споглядати дивний порядок Всесвіту, керованого Богом, без пориву до споглядання понад усе Самого Творця... Бог — це справжня Мудрість. Не тої благодаті, яку отримав Павло, я бажаю, не тої прихильності, з якою Ти ставився до Петра, але про ласку, якої Ти сподобив розбійника, про ту ласку» ​​​​​​​Миколай Коперник

І справді, ми не можемо задовольнитися тільки спогляданням цього світу, глибоко в нашому серці живе невідступне бажання познайомитися з Його Творцем. Чому? Тому що, як запевняє нас апостол Іван: «Бог є любов», без якої ніхто не може почувати себе щасливим, задоволеним, не може нормально розвиватися: діти потребують любові своїх батьків; подружжя — взаємної любові один до одного, без чого не може бути міцною сім’я; друзі — любові, що виявляє себе у довірі, підтримці, допомозі. Навіть наші домашні тварини виявляють свою потребу в любові, наприклад, котик, тулячись до нас, хоче, щоб його погладили, взяли на руки; собака, бігаючи навколо нас і махаючи хвостиком, теж очікує ласки. Це прагнення любові є візитною карткою кожного Божого творіння.

 

Що означає, що Бог любить нас?

 

Звідки я можу дізнатися як Бог до мене ставиться і в чому полягає Його любов? Бог потурбувався, щоб ми могли отримати відповідь на ці та інші запитання, які не можемо знайти через сотворений світ, читаючи Святе Письмо. Михайло Васильович Ломоносов зауважив: «Творець дав світові дві книги, в одній Він показав свою велич, у другій свою волю. Перша—це створений Ним видимий світ. Людина, задивляючись на красу і стрункість його будови, визнає Його Всемогутність у міру їй дарованого розуміння. Друга книга — Святе Письмо». Мислячи категоріями цього світу, ми звикли, що нас люблять за щось: за успіхи, за гарні оцінки, поведінку, за гроші, за статус у суспільстві, за гарний одяг, але Бог любить нас не тому, що ми є добрими, але тому, що Він є добрим, і тому, що ми є Його дітьми. Божа любов до нас не залежить навіть від наших гріхів чи добрих вчинків. У притчі про багача і Лазаря Бог устами Авраама звертається до багача, котрий через своє грішне життя потрапив до пекла, словами «сину мій», а не «грішнику», «пропащий», показуючи, що Він продовжує любити його і називати Своїм сином навіть у пеклі та що пекло — це не воля Божа, а власний вибір кожної людини. Апостол Павло у посланні до римлян запевняє нас, «що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від Любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!». Одного разу я мав нагоду проповідувати у в’язниці проте що  Бог є любов. Коли я поглянув у вічі в’язнів, які сиділи переді мною, я побачив біль, відкинення, самоосудження. Я не знав, що маю сказати їм про Божу любов, адже від багатьох із них відвернулися їхні дружини, багато хто втратив любов і повагу знайомих, пережив осудження і прокльони з боку рідних та для багатьох втратився сенс життя. Тоді в моєму серці народилися слова, які хочу сказати і всім вам: «Ви не можете зробити жодного такого поганого вчинку, який би змусив Бога перестати вас любити». Адже Бог любить не наші вчинки, а нас. Напевно, кожен із нас у своєму житті відчував відкинення інших людей, коли не відповідав їхнім стандартам, не вписувався у їхні рамки чи їхню компанію. Господь же у книзі пророка Ісаї, 49 розділі, 15 і 16 віршах запевняє нас, що не покине нас, навіть коли всі інші вважатимуть нас за сміття, навіть коли від нас відречуться наші батьки, кажучи: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях». У такій любові Бога можемо розпізнати материнську любов, ніжну і безумовну. У однієї матері був син, в якого вона вкладала всю свою любов. Батько залишив сім’ю, коли дитині ще не було й року. Тому мати змушена була важко працювати, щоби прогодувати свою єдину кровиночку. Ночі проводила біля колиски малюка, а вдень, беручи його зі собою, в поті чола працювала на полі, прагнучи дати своїй дитині найкращу їжу і одяг, причому сама часто недоїдала і відмовляла собі в найнеобхіднішому. Від дитини нічого не бажала взамін, хіба що вдячності, бо просто любила її. Син підростав і, ставши дорослим, на жаль, часто змушував свою матір плакати, бо вів розгульне життя, пив, крав, займався рекетом. Одного разу його спіймала міліція і він був засуджений до десяти років ув’язнення. Перебуваючи у в’язниці, він обдумав своє життя, усвідомив, скільки болю завдав своїй матері, і не міг повірити, що вона його пробачить і прийме. Тому, добуваючи свій термін ув’язнення, він написав їй такого листа: «Дорога мамо, я знаю, що завдав тобі багато болю, що нерідко змушував тебе плакати. Завтра закінчується термін мого ув’язнення, і я хотів би повернутися додому. Якщо ти можеш пробачити мені, то прив’яжи на нашу стару грушку, під якою ти колисала мене, білу хустинку. Коли побачу білу хустинку на старій грушці, то знатиму, що ти мене пробачила і готова прийняти, а якщо ні, то все зрозумію, поїду в місто, і ти мене більше ніколи не побачиш». Коли прийшов час звільнення і він під’їхав до рідної оселі, то зі страхом і трепетом підвів свої очі, щоб подивитися на стару грушку. І раптом з його очей полилися гіркі сльози розкаяння: він побачив, що ціле дерево знизу й доверху обвішане білими хустинками. Він вийшов з автобуса, а там його вже чекала старенька мати з відкритими обіймами і зі словами на устах: «Я щодня виглядала твого повернення, мій сину». Так само і Бог прагне, щоб ми прийняли Його любов. Він не змушує нас Його любити, тільки щоб ми дозволили Йому себе любити. Навіть за тих, що Його розіп’яли, Ісус молиться, просячи: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!...».

 

Бог любить кожного з нас непохитною і постійною батьківською любов’ю, яка не залежить від зовнішніх обставин і умов. Про це говорить нам пророк Ісая в 54 розділі, 10 вірші: «Гори зрушаться й горби похитнуться, моя ж любов від тебе не відступить, мій союз миру не похитнеться, - каже Господь, якому тебе жалко», а також і пророк Єремія: «Любов'ю вічною тебе полюбив». Євреї носять маленьку шапку на голові, яка називається ярмулка (кіппà), що означає: “Хтось опікується мною і тримає Свою руку наді мною, щоб мене захистити. Я є під опікою Його люблячої правиці”. Дуже часто ми вважаємо себе лише порошинкою, до якої Богові немає діла, кимось неважливим, не вартим уваги. Можливо, ми звикли, що для того, аби нас вислухали чи звернули увагу, потрібно докласти багато зусиль. І тому, напевно, важко повірити, що ми є великою цінністю для Бога. Однак Він Сам забажав сказати нам про це через Свого пророка Ісаю: «Тому, що дорогий ти в Мене й цінний і Я тебе люблю… Не бійся, бо Я ж із тобою!». Бог перший полюбив нас, наше ж життя є відповіддю на Його любов. Якою вона буде, - залежить від кожного з нас. Отож, бажаю всім нам досвідчити у своєму житті Божу любов, яка сильніша від усіх обставин і навіть від смерті.

 

Автор: Орест Григорчак