Кожна людина, яка усвідомлює, що вона є грішна, в той чи інший спосіб відчуває потребу віднайти способи, які врятують її від гріха і його наслідків: хвороби, нещастя, смерті й вічних страждань. Ця потреба пробуджує голос совісті, котрий спонукає реагувати на власний гріх і відшкодовувати завдані збитки. Навіть якщо хтось не розуміє, а можливо, й не чув, що таке гріх, його совість однаково буде противитися злу і закликати до справедливості й добра. Багато людей заради того, щоб заглушити голос власної совісті, намагаються зробити щось добре як компенсацію за скоєне зло, вважаючи, що таким чином вони врятували і відкупили себе від кари за злі вчинки.

 

 

Євангеліє нам показує, по-перше, що всі є грішними, по-друге, що ніхто не може врятуватися ділами, а по-третє, що Ісус Христос помер на хресті заради нашого спасіння і що тільки вірою в Нього ми можемо отримати це спасіння. У 2 розділі послання до Галатів читаємо: «А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина ділами Закону не буде виправдана!».

 

Що означає повірити в Ісуса Христа та якою має бути ця віра, щоб отримати спасіння? У 10 розділі послання до Римлян апостол Павло дає практичні поради, як осягнути спасіння, кажучи: «Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння». Що означає визнати Ісуса за Господа? Слово Господь, по-грецьки кюріос, означає господар, володар і навіть цар. Протягом цілого Євангелія ми простежуємо, що саме цей титул особливо дошкуляв тим, які противилися  Богові. Ірод хотів вбити Ісуса вже з перших днів Його народження за те, що Він є царем, адже саме Йому як царю йшли поклонитися мудреці зі Сходу. Пилат, проводячи суд над Ісусом, питав Його, чи Він є Царем Юдейським, на що Ісус відповів ствердно, вказуючи при цьому, що Його Царство не від цього світу. Люди, котрі кричали Ісусові «Осанна!» і приймали Його як Царя, коли Він в’їжджав у Єрусалим, невдовзі кричали «Розіпни Його!». У 27 розділі Євангелія від Матвія читаємо, що вояки, знущаючись з Ісуса, насміхалися, кажучи: «Радій, Царю Юдейський», і що напис Його провини помістили над Його головою: «Це Ісус, Цар Юдейський».

 

Влада, яка не належить до цього світу

 

Усе це показує, що грішна людська природа найбільше противиться тому, аби прийняти Ісуса Христа як Господаря і Царя, визнавши Його владу. Про яку владу йдеться і чому важливо її визнати? У своїй розмові з Пилатом Ісус вказує на те, що Його Царство не від цього світу, тобто що Він не є черговим політичним діячем, котрий бореться за владу. Його царство, Царство Боже, про прихід якого згадуємо в молитві «Отче наш», насамперед полягає у підпорядкуванні Божій волі усіх сфер людського життя. У 15 розділі 1 послання до Коринтян читаємо: «Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній смерть знищиться, бо під ноги Його Він усе впокорив». Царство Боже є там, де є визнання Бога найвищим авторитетом і підпорядкування Його волі, воно не має географічних меж. Якось фарисеї підійшли до Ісуса і спитали Його: «Коли Царство Боже прийде?», а Він їм відповів і сказав: «Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: Ось тут, або: Там. Бо Боже Царство всередині вас!».

 

Багато хто вважає, що Царство Боже почнеться лише після смерті і що в цьому земному житті воно недоступне. Однак, Царство Боже починається там і тоді, де і коли ми визнаємо Ісуса Царем, тобто підпорядкуємо Йому свої прагнення, бажання, перемоги, невдачі, успіхи, страхи, рішення, тобто все своє життя. Царство Боже може бути всередині кожного з нас за умови, що Ісус є справді нашим Царем, наша сім’я може бути Царством Божим, якщо в ній реалізуються Божі стандарти, ціла держава може бути Царством Божим, якщо в ній діють Божі закони.

 

У 4 розділі Євангелія від Матвія ми читаємо про Ісуса: «І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і виздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми». Так само, відсилаючи своїх учнів на проповідь, Він сказав їм: «А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте».

 

Цим самим Ісус показує зв’язок між Царством Божим і конкретними змінами в житті: зціленням, звільненням, очищенням. Саме слово спасіння мовою оригіналу означає також звільнення і зцілення. Для того, щоб воно стало реальністю в нашому житті, ми перш за все маємо стати громадянами Царства Божого. Але щоб стати громадянином якоїсь країни, необхідно прийняти її закони і владу. Так само і з Божим Царством: щоб отримати паспорт громадянина Царства Божого, необхідно прийняти Царювання Ісуса і дотримуватися законів Божих. Визнати й підкоритись Його виконавчій, законодавчій і суддівській владі. Однак тут не йдеться про формальне визнання. У 7 розділі Євангелія від Матвія Ісус попереджує: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі».

Фото Lukas Ludwig

Ісус справді хоче бути Царем нашого життя. Його Царство є найкращим. У Ньому діють найдосконаліші закони, живуть найдобріші люди, які називають один одного братами і сестрами. У Його Царстві немає смутку, розпачу, безнадії, сам Господь перев’язує рани недужим, зцілює хворих,  потішає засмучених. Ісус про себе сказав: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених».

 

У 14 розділі Послання до Римлян апостол Павло пояснює: «Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім». Те, чого нам не вистачає у житті, щоб бути щасливими, є в Божому Царстві. Коли ми визнаємо Ісуса Царем, Він отримує повне право змінювати наше життя. Однак поки ми залишаємося в царстві темряви, де панують нещастя, страх та депресія, Бог не має влади над нами. Від того, в якому царстві ми виберемо жити тут, на Землі – в царстві темряви чи в Божому Царстві, залежить, у яке царство ми потрапимо після смерті.

 

Багато людей вважають, що вони не живуть ні в царстві темряви, ні в Царстві Божому. Такі люди переконані, що вони самі встановлюють для себе правила, самі для себе є царями. Насправді, коли я сиджу на троні свого життя – це і є царство темряви: мені може видаватися, що це я керую своїм життям, а насправді я просто змушений приймати ті чи інші рішення, не маючи вибору. Ісус сказав: «Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає». Немає нейтральної позиції в житті: якщо я не з Ісусом, не в Його Царстві, значить – проти Нього, у царстві темряви. У 1 розділі послання до Колосян читаємо, що Отець «визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів». Завдяки смерті Ісуса ми отримали візу на в’їзд у Царство Боже і можливість залишитися там. Якби Ісус не помер на хресті, сатана ніколи не випустив би нас зі свого царства. Тому коли ми визнаємо Ісуса своїм Спасителем, то автоматично отримуємо право покинути царство темряви, а коли визнаємо Ісуса Царем, то отримуємо доступ у Його Царство. Однак Його царювання не може бути таким, як правління конституційних монархів у Англії, Бельгії або Швеції. В Англії, наприклад, королева Єлизавета II — найважливіша особа. Її портрет бачимо скрізь: на грошах, поштових марках, усіх урядових установах. Навіть в англійському Парламенті є фотографія королеви. Вона має свій палац, багато коштовностей, окрему карету, запряжену дванадцятьма кіньми. Вона –  королева. Однак не вона керує Англією, а найвищі авторитети – прем’єр-міністр і парламент.

 

Справжній християнин наслідує приклад Ісуса

 

Інколи подібно можемо поводитися з Ісусом: Ти є король, а я – прем’єр-міністр. Я розробляю закони мого життя, а Ти у мене тільки для свят. Чимало християн вважають Царство Царя царів чимось на взірець королеви Англії. Кожен сам укладає своє життя, складає плани на майбутнє, а Ісус йому потрібен тільки для того, щоб допомогти реалізувати ці задуми. Людина не хоче, аби Христос вплинув на формування всього так, як Цар, тож сама все вирішує. Багато людей носять медальйончики з образом Ісуса чи хрестики на золотому ланцюжку, але нерідко це лише зовнішній знак. Насправді це люди, а не Ісус, керують їхнім життям. Інші мають Його образ у домі чи квартирі, але, на жаль, тільки як прикрасу, бо не Він керує сім’єю, а вони. Ісус не присутній у цій родині. Християнин не той, що має образи Спасителя у своїй хаті або носить на шиї медальйончик, хоча це добра й побожна практика, але той, хто є прикладом Ісуса у своїй хаті й поза нею. Не той християнин, хто тільки устами говорить «Господи, Господи», але хто справді живе Його життям і виконує волю Небесного Отця, проголошуючи Ісуса Царем і Господом, ми повертаємо владу над своїм життям у Його руки, ту владу, яку Адам і Єва через свій гріх присвоїли собі, бо хотіли стати як Бог.

 

Для того, щоб увійти в Боже Царство, не потрібно особливих заслуг, потрібно лише усім серцем визнати, що Ісус є єдиним Спасителем і підкоритися Його волі. Найкращою ілюстрацією сказаних слів є приклад розбійника, котрий, умираючи на хресті разом з Ісусом на Голгофі, визнав Його Господом, кажучи: «Помилуй мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!». Цей розбійник зробив багато жахливих вчинків і був справедливо засуджений на страту, однак він знайшов у собі сили зізнатися у власних гріхах, попросивши Ісуса про допомогу і тим самим визнавши Його Спасителем. Христос відповів: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!». Інший же розбійник самовпевнено насміхався з Ісуса, кажучи: «Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!». Ці два розбійники ілюструють два типи ставлення до Христа: одні каються, визнаючи свою потребу в Ньому, а інші постійно випробовують і зневажать Творця, вимагаючи доказів, що Він існує, що має силу і владу.

 

Яку ж позицію займаєш ти? Якщо хочеш проголосити Ісуса Царем і Господом свого життя, то можеш зробити це просто зараз цією молитвою: «Дорогий Ісусе, я визнаю, що є грішником і що потребую спасіння, визнаю, що тільки Ти можеш Мене врятувати, Ти — мій єдиний Спаситель. У Твої руки віддаю своє життя, визнаю Тебе Господом і Царем мого існування. Приймаю Твою волю, скоряюся перед Тобою. Прошу, щоб Ти зайняв трон мого серця і щоб Твоє Царство прийшло у моє життя. Віддаю себе Тобі цілком і назавжди. Від сьогодні хочу все чинити згідно з волею Твоєю».

 

Бажаю кожному з нас віддати своє життя Ісусу, проголосивши Його своїм єдиним Господом і Спасителем.

 

Автор: Орест Григорчак