Більше половини людей не реалізує і чверті свого потенціалу, задовольняється посередніми успіхами. Дуже часто люди живуть за принципом «щоб не гірше, ніж у інших людей», щоб не виділятися. Більшість так ніколи і не дізнаються про свої справжні можливості і здібності, і не зможуть розкрити власний потенціал.

 

Що не дає людині розвиватися, що гальмує її розвиток?

 

Є певні перепони, певні захисні механізми психіки, які не дають людині цілком реалізувати свої можливості. Цей захист називають "страхом власної величі", "відходом від свого призначення", чи "втечею від своїх кращих талантів". Найпоширеніша назва - комплекс Йони.

 

Вперше термін «комплекс Йони» (Jonah complex) використав в своїх працях один із засновників гуманістичної психології - Абрахам Маслоу (1908- 1970). Він вважав, що кожен з нас має імпульс до самовдосконалення, до більш повної актуалізації наших можливостей, до самореалізації, або до повної людяності. Але є певні перепони, певні захисні механізми психіки, які не дають людині цілком реалізувати свої можливості. У своїх ранніх нотатках Маслоу називав цей захист "страхом власної величі", або "відходом від свого призначення", або "втечею від своїх кращих талантів". Потім, за пропозицією свого друга професора Френка Меньюела, називав це комплексом Йони.
 

Хто такий Йона?

 

Йона – яскрава біблійна постать. Більшість людей знає про нього лише те, що він три доби пробув в череві великої риби. Але ким він був? Як туди потрапив? Єдина згадка про пророка Йону є в Другій книзі Царів (2 Цар.14:23-25.) і вона дозволяє стверджувати, що жив він у часи ізраїльського царя Єровоама ІІ в першій половині VIII століття до нашої ери. Його ім’ям називається одна з пророчих книг Святого Письма, але Йона не є її автором, а є лише її героєм. Книга пророка Йони суттєво відрізняється від інших пророчих книг. Вона не містить пророцтв чи проповідей стародавніх пророків, а є розповіддю про долю дуже особливого і дуже впертого пророка. Це повчальне оповідання, трохи подібне за своїм характером до євангельських притч, однак більше схоже на те, що в літературі пізнього юдаїзму називали мідраш (від староєврейського кореня drsz - шукати, досліджувати, з’ясовувати).

 

Автор книги Йони жив, мабуть у IV столітті (можливо, в V ст.) і писав цей твір, як роздуми над конкретним біблійним текстом, прагнучи пояснити його, розвинути, проілюструвати, та передовсім, - зробити на його основі найактуальніші і повчальні висновки. Дія відбувається почергово: на морі, як також і в морі (Йон.1-2) і в Ніневії (Йон.3-4). Бог говорить Йоні «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього, бо злоба їхня піднялася до мене.» (Йон.1:2) Йона одразу встає і вирушає в дорогу, так, як би це вчинив кожний інший пророк. Але вирушає в протилежному напрямку, - замість заходу йде на схід до найближчого порту Яффи, оплачує за переправу чималі гроші, і сідає на корабель, що плив у Таршіш. Дослідники вважають що Таршіш – це, мабуть, Тартес, пізніше грецька колонія, давній порт на Атлантичному узбережжі Іспанії. Отже, Йона дійсно зібрався втікати на край світу. На морі починається сильна буря, моряки роблять все можливе для порятунку корабля – викидають вантаж в море, моляться кожний до свого бога, а Йона в цей час спокійно йде в трюм корабля і лягає спати. Капітан корабля будить Йону, і, зрозумівши, що саме він є причиною нещастя, яке їх спіткало, робить разом з командою усе можливе, щоб врятувати Йону. Натомість Йоні байдуже до всього, що діється навколо, він відмовляється від будь-якої боротьби. Знесилені моряки кидають Йону в море і буря одразу вщухає. «Господь наготував велику рибу, щоб вона поглинула Йону. І пробув Йона в нутрі риби три дні й три ночі.» (Йон.2:1) Перебуваючи в череві риби, Йона розуміє, що його врятовано всупереч власному бажанню. Він починає молитися, погоджується виконати покладену на нього місію, і «Господь повелів рибі, й вона виблювала Йону на сушу» (Йон.2:11) Йона йде нарешті до Ніневії, і проголошує, що через сорок днів це величезне місто, «на три дні ходи» (Йон.3:3) (60-80 кілометрів), буде зруйноване. І тут стається диво, горде місто, перед потугою і силою якого тремтіли усі навколишні народи, місто брутальних і безжалісних воїнів, які у ті страшні часи відзначалися жорстокістю по відношенню до своїх ворогів, навертається. Цар Ніневії оголошує піст і покуту, закликає усіх до молитви «.. щоб усі - від людини до скотини - понакривались веретищами й чимдуж взивали до Бога, і щоб кожен покинув свою нікчемну поведінку й насильство рук своїх.» (Йон.3.8) Господь помилував Ніневію, але це не сподобалося Йоні. Він не чекав на успіх своєї місії, і вже, пройшовши через все місто, сидів на пагорбі під хатинкою, очікуючи руйнації центру величезного царства. Бог, нескінченно добрий і до Ніневії, і до свого впертого і недоброзичливого пророка, якому намагається терпляче пояснити, що є Богом не лише вибраного народу, але і всіх народів світу.

 

То що таке «комплекс Йони»?

 

Саме такого героя дуже вдало обрав Маслоу для опису явища, яке притаманне людській психіці.

 

 «З одного боку «комплекс Йони» - це захисний механізм, який рятує людину від зайвої відповідальності і стресових ситуацій, від різних небезпечних авантюр, а з іншого боку - такий захист може завдати ще більшої шкоди. Людина, з таким комплексом переконавшись у своїй придуманій нікчемності, боїться змінити своє, нехай нецікаве і обмежене, але так чи інакше налагоджене існування, отримавши можливість пережити новий досвід. Вона може втікати від сім'ї, від дітей, від стосунків і т.д.» Абрагам Маслоу

 

Маслоу вважав , що більше половини людей не реалізує і чверті свого потенціалу, задовольняється посередніми успіхами. Дуже часто люди живуть за принципом «щоб не гірше, ніж у інших людей», щоб не виділятися. Більшість так ніколи і не дізнаються своїх справжніх можливостей і здібностей, і не зможуть розкрити власний потенціал. Людина з комплексом Йони часто надає величезну значимість речам банальним і несуттєвим. Ставить перед собою нікчемні цілі і довго «святкує перемогу», досягаючи їх. Мало того, часто така людина свідомо уникає призначення на керівну посаду, незважаючи на те, що володіє стратегічним мисленням і тонким чуттям ситуації. Вона втікає, боїться відповідальності, твердо переконана, що в неї нічого не вийде. «Бажаючи уникнути певних ризиків, пов'язаних з подоланням труднощів, з самовдосконаленням і з внутрішнім прогресом, вона фактично спочатку живе так, наче її спіткала тотальна невдача» Людина з таким комплексом дуже подібна до Йони, якого не цікавлять ні краса морського берега, вздовж якого плавали кораблі, ні саме море. Він просто йде в трюм корабля і лягає спати, - втікає від всього прекрасного, яке його оточує. Коли починається буря, Йона чудово розуміє, в чому причина. Але навіть небезпека смерті не може змусити його діяти . Він здався, він вже помер. Мало того, він просить моряків убити його – викинути в море. Як багато молодих чоловіків і жінок, які втікаючи від покликання батьківства і материнства, обирають іншу дорогу – бізнес, кар’єра, гроші. А потім у їхньому життя починається справжня буря – зруйновані родини та втрачені стосунки. Вже маючи гроші, посади, статус розуміють всю ситуацію та відсутність власного щастя.

Фотографія дівчини з призмою в руціФото Vince Fleming

Скільки молодих людей залишають свої мрії бути художником, музикантом, і йдуть вивчати фах, до якого не мають жодного покликання, лише тому, що так вирішили батьки, які вже спланували кар’єру своєї «улюбленої дитини» на двадцять років вперед. А потім – нескінченний ланцюг сірих одноманітних днів, днів, які складаються в роки. Нецікава робота, співробітники, які постійно дратують, конфлікти в сім’ї. Здається, що життя проходить повз, і нічого неможливо змінити. Починаються депресії і тривоги, думки про самогубство.

 

Людина, подібно до біблійного Йони, все глибше і глибше сходить в трюм, намагається забутися, заснути. А сучасний світ пропонує для цього дуже багато засобів: алкоголь, наркотики, комп'ютерні ігри, невпорядковане статеве життя. Людина з комплексом Йони, навіть якщо обрала фах за покликанням, задовольняється посередніми результатами. Особливо це притаманне студентам, в лексиконі яких прижилися фрази: «три – це також оцінка. Добре, що не два», «лиш би здати…», «кому ці знання потрібні..».

 

Маслоу звертаючись до своїх студентів, казав:

"Хто з вас в цій аудиторії сподівається написати великий американський роман, стати сенатором, губернатором, президентом? Хто хоче бути генеральним секретарем ООН? Або великим композитором? Хто мріє стати святим? Хто з вас стане великим лідером?".

Зазвичай всі починають бентежитися і хихикати, поки я не ставлю запитання: "Якщо не ви, то хто?".

 

Подібним же чином я підштовхую своїх аспірантів до високого рівня досягнень, питаючи: "Які великі книги ви потай плануєте написати?". І знову-таки вони часто соромляться, запинаються і намагаються втекти від відповіді. Але хіба я не повинен задавати таке питання? Хто ще напише книги з психології, якщо не психологи? Тому я можу запитати кожного з них: "Ти не хочеш бути психологом?" - "Хочу", - слідує відповідь -"Але хіба ти вчишся, щоб стати безмовним чи пасивним психологом? Який у цьому сенс? Це не найкращий шлях до самоактуалізації. Ні, ти повинен хотіти стати першокласним психологом, найкращим, яким тільки здатний стати. Якщо свідомо планувати досягти менше, ніж ти здатний, то попереджаю, що ти будеш глибоко нещасний все життя, відмовляючись від своїх здібностей і можливостей ".

 

Який вихід з цієї ситуації? Як подолати цей "синдром"?

 

Є ще один цікавий момент у поведінці Йони. Коли після його проповіді жителі Ніневії несподівано навертаються, Йона не може цього сприйняти, він не хоче в це повірити. Його місія завершилася дуже успішно, набагато успішніше, ніж місія багатьох інших пророків, яких просто ніхто не слухав, або ж убивали , щоб не чути. А тут після його одноденної проповіді – повне навернення. Та Йона не хоче це прийняти, він досі не вірить у свої можливості. Він запланував зовсім інше – провал своєї місії і, як наслідок, побачити грандіозний феєрверк на місці Ніневії. Подібно є, наприклад, у психологів, які старанно вчилися, планували жертовно допомагати людям, стати найкращими в своїй професії, написати багато цікавих книг. Але почавши працювати за фахом, помічають, що зовсім не мають часу для написання книг – велика кількість пацієнтів у клініці, черги людей, яким потрібна порада, особисте життя, діти,- часу зовсім не має. І починають тоді нарікати – «Я знав(ла), що так буде, я нінащо не здатний(на)». А не помічають, що дійсно стали чудовими фахівцями, що їхнє слово, сказане з любов’ю до пацієнта, цілюще, лікує старі, приховані рани. Не бачать у скількох родинах, завдяки їхнім порадам, запанувала любов і пошана, скільки зцілених доль, врятованих життів. Треба відкрити очі і побачити усмішку власної дитини, щасливі очі чоловіка чи жінки, радість, яку ми приносимо в цей світ, і повірити – життя прекрасне.

 

Як подолати цей синдром? Подібно, як подолав його біблійний Йона – коли вже був фактично похованим заживо у череві риби, коли «води … обняли аж по горло, безодня … оточила, водорість голову … повила.(Йон.2:6), у нього з’явився проблиск надії, надії, що не все втрачено, ще можна все змінити. Він заволав до Господа «чим я обрікся, те я виконаю»(Йон.2:10.б).

 

І зробив те, що зробити найважче – перший крок до здійснення свого покликання.

 

Автор: Мирон Шкробут