Nathan dumlao xrx77h9akzk unsplash  1

Наука батьківства: чому це просто і непросто

Це велике диво – просто, легко і невимушено бути добрими батьками. Для цього не треба читати книжок, ходити до шкіл, завершувати університети. Але іноді так непросто бути батьками. І маємо конфлікт між тим, якими б хотіли бути, і тим, що робимо.

Про визначальні питання у вихованні дітей, про безпечну прив’язаність і уважну присутність, про труднощі для батьків розповідає лікар-психотерапевт, дитячий та підлітковий психіатр, директор Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету Олег Романчук. Дочитайте до кінця – і дізнаєтеся маленьку пораду, виконавши яку можемо ощасливити вже сьогодні наших дітей.

 

Тихо розділити твій світ

 

У батьківстві є стільки радості й тепла. У батьківстві важливо приймати дітей, притуляти їх до свого серця, бо там є всі найдорожчі скарби, які хочемо їм передати. Підіймаємо їх високо, хочемо, щоб вони полетіли і їхні крила були дужими. Найгарніші миті мого життя пов’язані з моментами, коли я був з моїми дітьми. Бережемо в серці миті, коли діти хворі, не сплять вночі, коли їх щось болить, коли ми з ними в лікарні, але відчуваємо цю близькість, відчуваємо, які вони нам дорогі. Це визначальні моменти в нашому житті – брати дітей, притуляти до серця, підіймати догори і відпускати, щоб вони врешті летіли тими дорогами, якими кличе їх Бог.

Сучасна наука нам каже, що для того, щоб бути добрими батьками, треба просто бути доброю людиною – збалансованою, зінтегрованою, в якій усі системи мозку працюють, як слід. Коли щось переживаємо разом, наша любов є теплою єдністю душ. Дуже важливо не те, що батьки говорять, а те, як вони живуть і якими людьми є. Найкраще батьки вчать своїх дітей через щоденні взаємодії, а не через уроки життя.

Тиха уважна присутність – це якість, яка дуже важлива для того, щоб розуміти дітей, і для того, щоб діти знали, що ми їх розуміємо.

Водночас велика реальність, що батьківство – НЕпросто. Людина – це вінець творіння, вершина еволюції. Якщо подивимося, що роблять люди на землі, то розуміємо, що людина – це, може, найстрашніша істота на земній кулі. Що робить людину людиною? Чи в батьківстві можемо допомогти собі стати людиною люблячою, мудрою, такою, яка відображає подобу Бога? Утім, не раз помиляємося.

Фото Toa Heftiba

Чому такі важливі батьки?

 

Ми живемо у світі, в якому є багато немудрості. І деколи народна мудрість знає це краще, ніж титуловані вчені: «Майбутнє людства є в руці, яка колише колиску». Немає жодного сумніву в тому, що стосунок між батьками і дітьми є ключовим для того, щоб дитина вповні розвинула свій потенціал бути людиною. Ми це знаємо завдяки теорії, яка зараз має величезне наукове підтвердження – теорія прив’язаності. Стосунок, у якому є любов, єдність сердець – безпечна прив’язаність – визначальний для того, щоб дитина була психічно здоровою і розвивалася повноцінно як особистість.

Маємо багато досліджень, які вказують, що дитина не народжується «чистою дошкою», а є соціальною істотою, яка активно запрошує батьків полюбити її. Вона каже: «Я хочу до вас в серце, хочу приєднатися до вашого світу і стати частиною вашої любові». У відповідь у мозку батьків активується програма реакції на дитину, і між ними формується особливий зв’язок. Дитина стає частиною світу батьків, і вона в ньому може безпечно рости, дорослішати, впускає корені, щоби в неї розвинулися крила і щоб вона врешті могла стати більш самостійною і незалежною.

Безпечна прив’язаність, на відміну від порушень прив’язаності, дає дитині здорову самооцінку (прийняття себе, бути в мирі з тим, з ким ти є), віру в себе, здатність регулювати свої імпульси й емоції, дає позитивні стосунки з ровесниками, стосунки з батьками, дає просоціальні цінності і вміння вирішувати конфлікти в доброзичливий спосіб, дає довіру, здатність відчувати біль інших людей, дає позитивну систему світогляду, успіхи в навчанні.

Дослідження мозку показують нам, чому діти так потребують батьків. Добре батьківство – це наче робота скульптора над мозком дитини… Нелюдяність народжується там, де немає людяності. Коли дитина росте в умовах занедбання й насильства, нейрони не розвивають своїх відростків і не утворюють достатніх сполучень одні з одними, зокрема в тих частинах мозку, які відповідають за емоційний зв’язок, за здатність співчувати, відчувати. Потенціал стати людиною є у всіх, але чи він розкриється – залежить великою мірою від того середовища, в якому ростемо.

Хто ми є? Ким ми покликані бути? Homo sapiens? Homo amans? Те, що робить людину людиною – це не тільки розум, а здатність любити. Коли розум освітлений любов’ю – це мудрий розум.

Продовження буде…

 

Марта Більська

Джерело: інтернет-видання «Духовність»

Також вам можуть сподобатися: