«Як вогонь, якого не допильнуєш, нищить великі ліси, так злість, яку допустиш у серце, погубить твою душу й осквернить тіло та принесе тобі багато неправих помислів». Преподобний Антоній Великий


 

Гнів є одним із семи головних гріхів. Він може проявлятись шляхом вивільнення емоцій, відкритих або прихованих. Прояви гніву можемо відчувати по відношенню до себе, до інших людей і навіть до Бога.


Відчуття гніву до себе

 

Часто можемо гніватись, сердитись та картати себе за наші помилки чи недосконалості, особливо в моменти, коли отримуємо наслідки від цих помилок. Починаючи від найпростішого запізнення на роботу, коли приходячи на своє робоче місце співробітники кажуть, що вас шукав керівник і казав терміново до нього зайти і, звичайно, до більш значущих помилок у нашому житті.

 

Також, практикуючим християнам інколи притаманно картати себе за певні вчинки (або вчинки, котрі мали б зробити та не зробили), які стосуються духовного життя чи духовних практик. Часом це картання доходить до такої величини розгніваності на себе, що людина може почати ненавидіти саму себе. І навіть, коли ця особа знає, що Господь є Милосердним і давно пробачив, то не може позбутись цієї ненависті. І тут дуже важливо розпізнати момент, коли це почуття, що виникає у нашому серці не будує, а навпаки приносить руйнування, відповідно його не можна вважати праведним гнівом, який наблизить нас до святості.

 

Св. Апостол Павло писав, що розпізнати щось добре від чогось злого ми зможемо по плодах. Тобто, якщо ми занедбали особисту молитву, Літургію чи припустились якоїсь іншої помилки (відповідно розуміємо, що це погано) і в результаті починаємо ставитись до себе з презирством (зневагою) та в нашій голові з’являються фрази на кшталт : «Як ти, такий негідний, знову будеш молитись, ти ж зрадник», «Богу буде неприємно слухати твою молитву, ти ж лицемір», «Подивись на свої вчинки, для чого Богу така молитва?», якщо після цих думок ми не наважуємось відновити свою молитву, то відповідно в результаті маємо недобрий плід.

 

У такі моменти потрібно зупинитись і запитати себе: «У що я вірю, чи ці слова у моїй голові дійсно є правдою?», «Кому я вірю, до кого прислухаюсь?», «Якщо я християнин, то чи пам’ятаю, що Бог – Милосердний?». Після цих запитань варто пригадати собі просту істину: що є диявол, який хоче аби людина була нещасна, і є Господь, який віддав Своє життя, аби ми були щасливими.

 

У ті моменти, коли впадемо та вчинимо гріх, коли нам здаватиметься, що Господь вже нас не чекає, то заохочуємо відкрити Святе Письмо і пригадати Ісуса, який нас вчив, що Бог є Милосердним. У цей час можемо роздумувати над історією з блудницею, якій Ісус подарував надію на спасіння та не відчував до неї презирства чи зневаги, а навпаки, захистив ту, котру хотіли каменувати (Ів. 8.1-11). Або можемо спробувати перенести себе в притчу про блудного сина, де батько не тільки чекав сина, а й біг йому на зустріч (Лк. 15.11-32).

 

Тому маємо пам’ятати, що цим блудним сином є кожен з нас. Сином, який має усвідомити свій вчинок та не боятись прийти до Люблячого Отця.

 

Фото Armin Hoseini

Гнів до інших людей

 

Це мабуть той вид гніву, в якому нам найпростіше розпізнати, до кого він конкретно спрямований і з якої причини. Таких причин може бути досить багато. Тут також є важливим відокремлення «праведного гніву», який ми бачимо в поведінці Ісуса, коли Він виганяє торговців з храму (Ів. 2.13-17) та гніву, який руйнує нас та наші стосунки з людьми, особливо з тими, про яких маємо в першу чергу піклуватись (кохана людина, батьки, брат, сестра).

 

В цих моментах важливо запитати себе: «Ким я хочу бути в цій ситуації?», «Чи Ісусові слова: "Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Мт. 5.9)" це зараз про мене?», «Чи моя реакція допоможе у вирішенні проблеми, чи навпаки її загострить?», «Чи моя поведінка в стані гніву є добрим прикладом для інших?».

 

Тому пропонуємо кілька способів, які можуть допомогти вгамувати гнів:

 

        1. Варто спробувати розділити ситуацію від людини (пам’ятати, що погана не людина, а гріх який вона чинить, причому чинить його через власну слабкість);

        2. У сам пік гніву, згадати хороші якості та вчинки цієї людини, особливо по відношенню до вас;

        3. Коли ми розумітимемо, що зараз відбудеться спалах гніву, намагатись спокійно дихати та говорити спокійним не підвищеним тоном. Це допоможе вгамувати вибух гормонів у нас в крові.

        4. Жити кожен день так, ніби він останній. Для вас чи для особи, з якою ви спілкуєтесь.

 

Також, дуже небезпечним є внутрішній гнів, тобто той, який ми приховуємо всередині себе. У такому випадку, надзвичайно важливою є відверта розмова з людиною, яка викликала цей гнів, образу чи смуток. Звичайно, якщо ви не зможете себе проконтролювати, то відверту розмову краще зробити після спалаху гніву (можливо через кілька годин).

 

Багато хто з нас вже переконався, що навчитись прощати, це мабуть одне з найважчих завдань, яке часто постає перед нами. Тому, мабуть, в молитві «Отче Наш» Ісус звертає на нього особливу увагу: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт. 6.9-13).

 

Спробуйте говорити про це з Богом. Просіть Його про допомогу впоратись з гнівом та образою, які виникають у вашому серці. Адже чим більше часу ми проводимо з певною особою (чи групою осіб) та спілкуємось з нею, тим більше ми стаємо подібними між собою, в нас можуть з’являтись однакові фрази, звички, тощо. Так само і в спілкуванні з Богом, чим більше часу ми з Ним проводимо, тим більше стаємо схожими на Нього. У конкретному випадку більше сповнюємось миром, терпеливістю, любов’ю та милосердям.

 

Фото Nathan Wright

Гнів, по відношенню до Бога

 

Часто в нашому житті ми можемо гніватись на Бога (інколи навіть не усвідомлюючи цього). Гніватись, сердитись та нарікати на якісь певні ситуації. Ситуації, які ми не планували, або очікували, що вони мають відбутися зовсім по-іншому.

 

Наприклад, вийшовши з дому без парасолі та потрапивши під сильний проливний дощ; стоявши в безкінечному заторі, коли так кудись поспішаємо; проливши каву на нову блузку перед виходом на роботу; заблукавши на автомобілі невідомими вуличками дорогою на важливу зустріч; впасти в калюжу, йдучи на свій перший робочий день. Таких пригод у нашому житті можемо згадувати безліч, а інколи вони відбуваються всі в один день, одна за одною. Звичайно, трапляються й набагато серйозніші ситуації, такі як смерть близької людини чи непередбачувана хвороба, яку ніяк не можемо вилікувати. І тоді нас може розривати від гніву, розпачу та образи.

 

У ці моменти маємо довіряти Богу і пам’ятати, що є ситуації на які ми можемо вплинути і навчитись чогось від них (наприклад, звернути увагу на захмарене небо чи переглянути прогноз погоди у дощову пору року), а є ті, які від нас не залежать, котрі необхідно приймати з довірою до Того, Хто їх допускає та піклується про нас.

 

Невже люблячі батьки дозволять, аби щось нашкодило їхній дитині? Мабуть навпаки, вони підставлять свою руку, прикриють собою, тільки щоб часом не постраждало їхнє маля. Добрі батьки можуть допустити якусь неприємність в житті дитини лише для того, аби вберегти її від більшої небезпеки.

 

Один друг розповідав, як мав заплановану зустріч з дуже великим іноземним замовником для укладення договору. Замовник приїхав, але вони цілий день ніяк не могли зустрітись.У цього друга протягом дня виникали різноманітні казуси. У результаті замовник уклав договір з іншим постачальником, друг звичайно дуже засмутився та розсердився, але з часом дізнався, що цей замовник збанкрутував і швидше за все, не зможе покрити боргів перед постачальником, з яким уклав договір.

 

Багато таких «ніби випадкових» історій можемо почути від людей, яким вдалось вижити в день великої трагедії - 11 вересня. Дехто забув вдома фотоапарат чи зайшов в оптику полагодити окуляри, і завдяки цьому не був на місці теракту.

 

Тому, коли з’являються ситуації, які приносять нам дискомфорт чи смуток, коли з’являються події, на які ми не можемо вплинути, то маємо залишатись спокійними, сповненими миру та довіри до Бога. Адже Він знає набагато більше за нас.

 

І завжди пам’ятаймо, що наші гріхи та слабкості не мають забирати у нас надію, а навпаки, бути джерелом смирення. Адже в цих моментах ми найбільше усвідомлюємо, що потребуємо допомоги, аби впоратись з ними.


 

Автор: Оля Веселко