Austin distel 1485541 unsplash

Жадібність. Або як стати по-справжньому багатим?

Катехизм Католицької Церкви подає визначення гріха, як провину проти правди, розуму, чистого сумління; брак справжньої любові до Бога і до ближнього, через шкідливу прив'язаність до деяких благ (ККЦ 1849). Однією з ілюстрацій шкідливої прив’язаності до благ є жадібність – один із семи смертних гріхів.

 

Як це працює?

 

Головні чи смертні гріхи розрізнив християнський досвід, слідом за св. Іваном Касіяном (ІІІ ст.)  і св. Григорієм Великим (VI ст.), як такі, що спричиняють інші гріхи та інші духовні вади (ККЦ 1866). Однак не схоже, що з плином століть ситуація змінилася, навпаки, ці гріхи вкоренилися в життя людей, адже деякі з них доволі важко ідентифікувати та розмежувати, а відтак – боротися з ними.

 

Тож чи впевнені ви, що жадібність – це не про вас?

 

Багато християн асоціюють жадібну особу з виключно грошолюбною, скнарою на кшталт Скруджа, так не відчуваючи за плечима великих статків, переходять до наступних пунктів іспиту сумління. Однак жадібність не завжди прямо пропорційна до розміру гаманця, тож варто бути обережними, адже страждати від цього гріха можуть і люди невеликих статків. Більше того, у кожного з нас може бути “своя” жадібність!

 

Як розпізнати жадібність ХХІ століття?

 

Сучасне суспільство впевнено та послідовно диктує культуру споживацтва та необмежених можливостей. Проте, те, що на перший погляд є необмеженими можливостями, насправді може бути пасткою, що поневолює.

 

Словник трактує жадібну людину, як таку, що пристрасно прагне до збагачення, наживи; корисливу. Та йдеться не лише про гроші, як такі, але й про жагу володіти чимось, накопичувати щось та неохоту ділитися. Чи помічали ви, що бажання йти в ногу з часом, часто більше схоже на погоню? Наприклад за новою моделлю смартфона, попри те, що можливості попереднього використовуємо не на 100%; за модними новинками, попри те, що наша шафа тріщить від одягу, який ми вже роками не носимо, однак не готові з ним попрощатися; за облаштуванням житла, як зі сторінок каталогу, попри те, що багато речей залишаються для нас загадкою з точки зору практичності. Часто в подібних ситуаціях аргументом є лише наше: “Хочу!”, а мотивацією - мати не просто щось не гірше, ніж у інших, але й краще та більше. Чи не нагадує вам це спробу компенсувати недоотриману колись любов? Бажання показати іншим, чого я вартий.

 

Бути жадібним можна і до уваги інших людей та до похвали, що може проявлятися через, скажімо, активне використання соціальних мереж, що часто більше схоже на змагання з кількості друзів/підписників чи вподобань/переглядів. Жадібність до уваги інших людей можна прослідкувати і у не вмінні говорити “ні”, адже в подібних ситуаціях проблеми особистого тайм-менеджменту чи встановлення меж є лише вершиною айсберга, а тою непомітною на перший погляд мотивацією, є страх втратити прихильність тих, хто звертається до нас.

 

Праця на імідж та всезагальне схвалення часто має побічний ефект – руйнування стосунків з тими, хто поруч, а інколи й втрату власної ідентичності.

 

Людині, що втратила власну ідентичність, не вповні її усвідомлює або ж знаходиться під силою складних життєвих обставин, легко піддатися дії брехні, яка каже, що в цьому світі кожен сам за себе; чим більше маєш, тим краще і тим впливовішим ти є.

 

Справжнє багатство в Бозі

 

Святе Письмо вчить нас, що “Більше щастя - давати, ніж брати” (Дії 20:35). Усвідомлення власної ідентичності, того ким ми є, хто є нашим Батьком, дає нам впевненість  Псалмоспівця: кожен з нас має Доброго Пастиря, тож в недостатку не буде (Псалом 23:1).

 

Механізм жадібності можна порівняти з  дитиною, що в захопленні від подарунків чи їх кількості перестає помічати тих, хто їй їх дарує. Все ж подарунок – це не лише хтось, хто його дарує та хтось, хто його отримує, але це також стосунки між цими особами. Тому варто відвести погляд від матеріального та підвести його до неба, щоб зрозуміти, що у нас є Той, хто бачить наші потреби, Той кому вони не байдужі.

 

Тут хотілось би повернутися до фінансової сфери. Багато християн зазначають, що справжнім тестом на фінансову зрілість або ж на довіру до Бога є практика десятини: подяки Богові за грошові благословення, які ми з Його доброти отримали. Однак чим більше зростає наш дохід, тим важче прощатися з його 10% на користь Церкви, адже є спокуса вважати його своєю власною заслугою, результатом наполегливої праці. І навпаки,  чим меншим є наш дохід, тим більший страх нестачі огортає нас. Спробуймо подолати свій страх, опираючись на слова святого апостола Павла: “Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, - як же разом із ним не подарує нам усього?” (Рим.8:31-32).

 

Фото Mitchell Hollander 

А як щодо часу? Зважаючи на його цінність, у сучасному бізнес-світі його часто називають “валютою ХХІ століття”, адже час – це гроші. Та дорожити ним притаманно не лише “акулам” бізнесу. Часто християни є такими зайнятими, що заледве знаходять декілька хвилин, у своїх насичених щоденних графіках, на молитву, або обирають “найкоротшу” недільну Літургію. Побутує думка, що не Служба Божа є довгою, а наша любов до Бога є короткою. Так чи інакше, буває таке, що ми ставимося до часу, як до нашої власності, забуваючи про Того, хто нам його подарував. Причини можуть бути різні, однак, певною мірою – це жадібність, не бажання втрачати земного та матеріального. На жаль, ми не завжди свідомі того, що час проведений у молитві чи читанні Святого Письма є не втратою, а здобутком та інвестицією у вічність. Сам Ісус звертає нашу увагу на те, що де твій скарб, там буде і твоє серце (Мт. 6:21).

 

Також варто пробувати долати егоцентризм власних потреб та бажань, звертаючи свій погляд на інших. Щедрість та чуйність до потреб ближніх допоможе звільнити наше серце від пристрасті до надміру. Можливо це посприяє людині, що страждає від жадібності, відчути свободу від замкнутості, заздрості та скупості мислення. Чи є ми самі люблячими батьками, вдячними дітьми, уважними друзями, товариськими одногрупниками, надійними колегами, привітними сусідами чи перехожими? Чи, можливо, лише чекаємо поки хтось зробить перший крок? Або взагалі не готові полишити своєї “мушлі” бундючності?

 

Час Великого посту є вдалим простором, щоб ставити собі слушні запитання та давати на них щирі відповіді.

 

Незалежно від того, чи знайшли ми у себе симптоми жадібності, спробуймо проводити більше часу в Божій присутності. Ймовірно, зустріч з Його люблячим поглядом допоможе нам не зосереджуватися на собі, не гнатися за сумнівними пропозиціями цього світу, а ставати по-справжньому багатими, у Бозі.

 

Автор: Наталія Приставська

 

Також вам можуть сподобатися: