ЇЇ називають отрутою душі, бо поза тим, що вона псує стосунки з іншою особою, насамперед вона руйнує наш внутрішній мир.

 

Цей гріх не оминули в своїх працях такі Вчителі Церкви : Василій Великий та Григорій Великий, Іван Дамаскин та Тома Аквінський. Однак декілька визначень все ж зводяться до одного: заздрість –  це смуток або незадоволення через добро іншого.

 

Все пізнається в порівнянні

 

Проте, аби радіти чи журитися через добро іншого, спершу треба проаналізувати, що ж належить до цього добра. Простіше кажучи, треба порівняти себе з цією особою. Насправді, не залежно від віку, статі, професії, статусу кожен з нас вдається до подібного.

 

Для чого ми порівнюємо себе з іншими?

 

У відповідь можна почути, що це один із способів мотивації, боротьби з лінощами, джерело натхнення. Без сумнівів, порівняння може працювати таким чином, особливо, якщо ми, як християни, звіряємо свої вчинки з вченням Ісуса Христа, беремо приклад з цінностей та чеснот святих.

 

Однак не варто забувати про зворотній бік медалі, порівняння себе з іншими може вести до розчарування, апатії чи депресії або ж до визначення сумнівних цілей та пріоритетів. Адже цілком можливо, що внаслідок порівняння ви, за певними критеріями, зазнаєте «поразки». В одному з псалмів Давид звертається до Господа: «Хвалю тебе, що сотворив мене так дивно». Спробуйте використати цю подяку, як спосіб боротьби з невпевненістю в собі. Можливо причина не в тому, що хтось красивіший за нас, наполегливіший, розумніший, а в тому, що ми забуваємо, що сам Бог є нашим Творцем, що ми – записані в Нього на долонях.

 

Що ж може становити небезпеку, якщо ви таки «виграли»? Звісно, переможці вразливі до гордощів або ж до жадібного прагнення нових висот. Разом з тим, лаври переможця можуть створити ілюзію, що ви недосяжні для інших, тож можна розслабитися. І йдеться не лише про матеріальне. Чи пригадуєте ви молитву фарисея? Чи немає бува у вашому житті того, за що ви не просто дякуєте Богові: «Боже, дякую Тобі», але й разом з тим додаєте: «що я не такий, як інші люди: здирники, неправедні, перелюбні»?

 

Можна помітити, що наші «перемоги» та «поразки» не завжди залежать від об’єктивних чинників, але також й від нашої самооцінки. Понижена чи завищена, вони однаково ведуть до емоцій та рішень, що руйнують нашу відкритість на інших та близькість з ними, створюючи навколо нас «бульбашку» відчуження. Варто пам’ятати, що Бог створив нас прекрасними у різноманітності, щоб ми не були пихатими у самодостатності. Позбавляючи себе спілкування, дружби, стосунків, нашої здатності надати допомогу або пережити її по відношенню до себе, ми значно скорочуємо в нашому житті можливі позитивні миті.

 

Фото Kevin Laminto
Змініть смуток на радість

 

Не варто вішати носа, все ще є третій сценарій зі щасливим кінцем: «Бути вдячним!». Саме вдячність є протиотрутою, яка дозволяє нам бути об’єктивними та раціональними при аналізі нас самих чи нашої ситуації. Різниця між людиною, в чиєму житті трапляються добрі речі, і людиною, в чиєму житті є лиш гіркота поразки у тому, як вони дивляться на світ, чи вміють помічати, на перший погляд, дрібниці, та чи готові вони брати відповідальність за своє життя.

 

У духовному світі, як і в світі матерій, діють певні закони. Один з широко відомих, голосить: «що посієш, те й пожнеш». Тож ті, хто сіють заздрісну недоброзичливість, пожинатимуть спустошення. Ті ж хто благословляє, навіть людей, які отримали «ласий шматок», отримають благословення.

 

Якось Ісус розповів притчу про чоловіка, що вирушивши в дорогу, передав своє майно слугам. Троє слуг отримали різну кількість талантів, відповідно до своїх здібностей. Двоє з них примножили їх і по поверненню пана кожен з них почув: «Слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим!». Третій же з них, посилаючись на страх перед жорстокістю свого пана, закопав гроші в землю. Тож хоч він і не розтратив талант свого пана, але він змарнував можливість та не примножив його. По поверненню пан назвав його лукавим і лінивим. Та звелів забрати від нього талант і віддати його тому, хто мав їх найбільше, адже: «кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має».

 

Може здатися, що Божа математика не зовсім логічна, однак не варто забувати, що Він єдиний хто не лише бачить наші вчинки, але й знає наші думки та помисли, бачить наше серце.

 

Святий Павло у посланні до Коринтян вчить нас, якою є справжня любов. Поза іншим, вона не заздрить, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого. Ймовірно, коли ми не можемо змиритися з успіхами інших людей, нам бракує не самого успіху, а справжньої любові.

 

Заздрість нашіптує нам злитися та бунтувати, коли ми бачимо щастя інших та втішатися їхнім горем. Біблія вчить нас радіти з тими, що радіють та плакати з тими, що плачуть.

 

Звісно, зміна мислення це тривалий процес. Однак слушно зауважив святий Августин: «якщо Бог на першому місці, все буде на своєму місці». Спробуймо в часі Великого посту дозволити собі призупинитись та відвести свій погляд від того, чого ми не маємо, або ким ми не є, та по-особливому зосередити його на Ісусові: на Його стосунках з Отцем, на Його стосунках з учнями, на Його чуйності – вмінні помічати серед натовпу конкретну людину, з її бідами та потребами, Його бажання допомогти, зцілити, звільнити. Це може посприяти нам вже незабаром радіти Воскресінню разом з нашими братами та сестрами у Христі, а не суперниками у житті чи у пишності великодніх кошиків.

 

«Бог благий і наділяє благами достойних, диявол же лукавий і підштовхує до скоєння різноманітного зла. І якщо диявола постійно супроводжує заздрісність, то в Благого немає цієї вади. Будемо ж, брати, остерігатися цієї пристрасти, щоб нам не стати спільниками супротивника в його справах і в майбутньому не бути покараними разом з ним». Василій Великий «Гомілії»

 

Автор: Наталія Приставська